Поезії для дітей, з творчості Тараса Шевченка

Над Дніпровою сагóю

Над Дніпровою сагóю

 Стоїть явор меж лозою,

 Меж лозою з ялиною,

 З червоною калиною.

 Дніпро берег риє-риє,

 Яворові корінь миє.

 Стоїть старий, похилився,

 Мов козак той зажурився.

 Що без долі, без роди?ни

 Та без вірної дружини,

 І дружини і надії

 В самотині посивіє!

 Явор каже: — Похилюся

 Та в Дніпрові скупаюся. —

 Козак каже: — Погуляю

 Та любую пошукаю. —

 А калина з ялиною

 Та гнучкою лозиною,

 Мов дівчаточка із гаю

 Вихожаючи, співають;

 Повбирані, заквітчані

 Та з таланом заручені,

 Думки-гадоньки не мають,

 В’ються-гнуться та співають.

24 червня 1860 р., С.-Петербург.

 * Сага - 1) заболочений вільховий гай

              2) річкова затока

Тече вода з-під явора

 Тече вода з-під явора

 Яром на долину.

 Пишається над водою

 Червона калина.

 Пишається калинонька,

 Явор молодіє,

 А кругом їх верболози

 Й лози зеленіють.

 Тече вода із-за гаю

 Та попід горою.

 Хлюпощуться качаточка

 Помеж осокою.

 А качечка випливає

 З качуром за ними,

 Ловить ряску, розмовляє

 З дітками своїми.

 Тече вода край города.

 Вода ставом стала.

 Прийшло дівча воду брати,

 Брало, заспівало.

 Вийшли з хати батько й мати

 В садок погуляти,

 Порадитись, кого б то їм

 Своїм зятем звати?

7 листопада 1860 р., С.-Петербург

Садок вишневий коло хати

Садок вишневий коло хати,

 Хрущі над вишнями гудуть.

 Плугатарі з плугами йдуть,

 Співають, ідучи, дівчата,

 А матері вечерять ждуть.

 Сем’я вечеря коло хати,

 Вечірня зіронька встає.

 Дочка вечерять подає,

 А мати хоче научати,

 Так соловейко не дає.

 Поклала мати коло хати

 Маленьких діточок своїх,

 Сама заснула коло їх.

 Затихло все, тілько дівчата

 Та соловейко не затих.

З циклу віршів "В казематі". Датовано 30 травня 1847

Ой стрічечка до стрічечки

Ой стрічечка до стрічечки

 Мережаю три ніченьки,

 Мережаю, вишиваю,

 У неділю погуляю.

 Ой плахотка-червчаточка,

 Дивуйтеся, дівчаточка,

 Дивуйтеся, парубки,

 Запорозькі козаки.

 Ой дивуйтесь, лицяйтеся,

 А з іншими вінчайтеся.

 Подавані рушники...

 Отаке-то козаки!

кінець червня — грудень 1847 р., Орська фортеця

І досі сниться: під горою

І досі сниться: під горою

 Меж вербами та над водою

 Біленька хаточка. Сидить

 Неначе й досі сивий дід

 Коло хатиночки і бавить

 Хорошеє та кучеряве

 Своє маленькеє внуча.

 І досі сниться, вийшла з хати

 Веселая, сміючись, мати,

 Цілує діда і дитя

 Аж тричі весело цілує,

 Прийма на руки, і годує,

 І спать несе. А дід сидить

 І усміхається, і стиха

 Промовить нишком: — Де ж те лихо?

 Печалі тії, вороги?

 І нищечком старий читає,

 Перехрестившись, Отче наш.

 Крізь верби сонечко сіяє

 І тихо гасне. День погас

 І все почило. Сивий в хату

 Й собі пішов опочивати.

Орієнтовно: січень — квітень 1850 р., Оренбург

Ой маю, маю я оченята

Ой маю, маю я оченята,

 Нікого, матінко, та оглядати,

 Нікого, серденько, та оглядати!

 Ой маю, маю і рученята...

 Нікого, матінко, та обнімати,

 Нікого, серденько, та обнімати!

 Ой маю, маю і ноженята,

 Та ні з ким, матінко, потанцювати,

 Та ні з ким, серденько, потанцювати!

10 червня 1859 р., Пирятин

Ой діброво — темний гаю

Ой діброво — темний гаю!

 Тебе одягає

 Тричі на рік... Багатого

 Собі батька маєш.

 Раз укриє тебе рясно

 Зеленим покровом —

 Аж сам собі дивується

 На свою діброву...

 Надивившись на доненьку

 Любу, молодую,

 Возьме її та й огорне

 В ризу золотую

 І сповиє дорогою

 Білою габою —

 Та й спать ляже, втомившися

 Турбóю такою.

15 січня 1860 р., С.-Петербург. Вірш є вільним переспівом української народної пісні «Ой дуброво, дубровонько!..», яка побутувала в Галичині й увійшла до альманаху «Русалка Дністровая»

Встала весна

Встала весна, чорну землю

 Сонну розбудила,

 Уквітчала її рястом,

 Барвінком укрила;

 І на полі жайворонок,

 Соловейко в гаї

 Землю, убрану весною,

 Вранці зустрічає.

Шевченко Тарас

ЗОРЕ МОЯ ВЕЧІРНЯЯ

Зоре моя вечірняя,

 Зійди над горою,

 Поговорим тихесенько

 В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

 Сонечко сідає,

 Як у Дніпра веселочка

 Воду позичає.

Як широка сокорина

 Віти розпустила...

 А над самою водою

 Верба похилилась -

Аж по воді розіслала

 Зеленії віти,

 А на вітах гойдаються

 Нехрещені діти.

Зоре моя вечірняя,

 Зійди над горою,

 Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

nbsp; p/p/b